CONTRA SPEM SPERO

Contra spem spero – без надії сподіваюсь (с лат.). Це парафраз слів Ап. Павла про віру Авраама з Рим. 4:18. Біблійний текст каже: «Він (Авраам) проти надії увірував у надії» (перек. І. Огієнко); «qui contra spem in spem credidit» (Biblia Sacra Vulgata).

Contra spem spero став крилатим висловом після того, як Леся Українка дуже яскраво сформулювала й використала цю фразу в заголовку свого знаменитого вірша, опублікованого рівно 130 років тому в збірці «На крилах пісні». Головна ідея вірша – це незламність духу за найтяжчих обставин, це внутрішня сила, яка здатна не піддаватися апатії та розпачу, але готова боротися і співати навіть крізь сльози.

Contra spem spero – це пісня смиренного очікування дії Бога, Який обіцяв благословення, але чомусь затримує його. Аврааму вже 100, його дружині 90, а обіцяного сина немає. Коли ж він з’явився, Бог зажадав його Собі. Леся Українка з 12-річного віку боролася з невиліковною виснажливою хворобою – туберкульозом кісток, але залишила цей світ із незламною надією. Миролюбний український народ уже майже рік живе під безперервними ракетними обстрілами агресивного путінізму. Російські військові руйнують не тільки електростанції, а й храми. Але чи не для того Господь затримує обіцяне, щоб зміцнити віру і сформувати живу надію?
Зло завжди сильніше і підступніше за добро. Воно нападає і знищує все на своєму шляху, але завжди програє, тому що в добра є невидиме джерело сили. Це надія, яка жива навіть тоді, коли надії немає, бо вона, як якір, вкорінюється за завісою видимого світу.

Contra spem spero – це, на думку фахівців, оксиморон, а на думку авторів цього випуску – це життя, коли життя немає, це любов до тих, до кого жодної любові немає, це віра всупереч наявній абсурдності, це сміливість попри страх.

Дух незламності життя в умовах війни і твердої надії на справедливий мир наповнює статті другого випуску 32 тому Альманаху "Богомисліє" (32:2 / 2022).

В цьому випуску читач знайде 17 статей, написаних християнами різних країн, життя яких було буквально перевернуте війною. Усі вони, пройшовши через біль і страх, говорять про сокровенне. Вони намагаються осмислити крізь біблійні лінзи промисел Божий у цих жахливих подіях.

Віталій Гура знаходить у книзі пророка Авакума прообразні картини російської війни з Україною; Віталій Станкевич вбачає в наративі страждань, описаному в Першому посланні Апостола Петра, богослов’я живої надії; тему надії продовжує стаття Федора Стрижачука, розкриваючи богослов’я надії, яскраво сформульоване Юргеном Мольтманом.

Незгасна надія залишається у християн навіть попри вимушену втечу з рідних теренів. Темі кризової еміграції присвячені дві статті нового числа. Це стаття Ярослава Тена, що виявляє проблеми і різні ставлення до сучасної еміграції, і стаття Олексія Волчкова, який аналізує історичний факт втечі єрусалимської громади в Пеллу під час Юдейської війни. Богословську картину доповнює стаття Дмитра Проніна, яка показує, як працювати з важким минулим, долаючи його в сьогоденні, і стаття Сергія Борушка, в якій розглядаються типові підходи до формулювання проблеми зла і пропонуються смиренні поради – як звільнитися від пригніченості у стражданні.

Цей номер містить великий розділ біблійної есеїстики. Пастор Олександр Нагірняк роздумує на сходах напівзруйнованого маріупольського молитовного будинку про правду і любов; Олександр Малов з’ясовує вплив російської військової агресії на екологічний простір Східної Європи; Костянтин Тетерятников шукає відповідь на питання – що означає бути християнином під час війни?

Адреас Патц показує на прикладі відносин російських та українських євангельських християн радикалізацію та розшарування християнства останнього часу; московський публіцист Кирило Гласов мужньо піднімає проблему християнської свободи в російському тоталітарному суспільстві.

В Альманасі добре репрезентований історико-богословський блок статей, що висвітлюють тему війни і конфліктів із перспективи євангельського богослов’я. Це стаття Анатолія Бондаренка, яка порушує гострі питання: Чи можлива відмова від насильства в суспільстві гріха? Що може рекомендувати пастор членам своєї церкви, які вимушено стикаються з насильством?
Дмитро Фімушкін на підставі праці Рейнгольда Нібура намагається зрозуміти, чи закликає Біблія до пацифізму, чи виправдовує справедливе насильство, і доходить висновку, що однозначної відповіді немає, і кожен має ухвалювати рішення на підставі особистої герменевтики біблійного тексту. Аналогічний висновок робить Олег Борноволоков, який на численному матеріалі з історії руху християн віри євангельської доводить, що загальноцерковні рішення щодо воєнного питання є неприйнятними, і кожному вірянину доведеться вирішувати його відповідно до голосу совісті.

Ліна Бородинська у статті «Мова, якою говорить церква» розповідає про важкий і тернистий шлях становлення богослужбової української мови в євангельській спільноті в умовах багаторічного агресивного нав’язування українцям русифікації.

Останній розділ Альманаху за традицією присвячений рецензіям. Цього разу Ярослав Тегза запропонував аналітичну рецензію на книжку «Чи потребуємо козла відпущення? Насильство та відкуплення у біблійних Писаннях» Раймунда Шваґера, що розвиває ідеї Рене Жерара про наслідувальне (міметичне) бажання, котре охоплює людей і веде до насильства всіх проти одного.

Для обкладинки цього числа Альманаху, яку виконав наш постійний дизайнер Олександр Павличенко, використано фотографію ікони зі звільненого села Любимівка на Херсонщині. Поруч із церквою знаходився тренувальний табір російських військових. На зворотному боці обкладинки тему надії понад усяку надію демонструє мурал англійського вуличного художника Banksy на Майдані Незалежності в Києві.

Закінчити ознайомлення з новим числом Богомислія хотілося б останньою строфою з вірша Лесі Українки «Contra spem spero!»

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Санніков С.В.
Головний редактор Альманаху Богомисліє